"Сценарій унікального досвіду" або листівка з Любліна / “Unique Experience Scenario" or a postcard from Lublin

video 58', 2020

Особливу форму відтворення пейзажу пропонує і український художник Єгор Анцигін, який працював з контекстом Любліна в історичній і культурно-антропологічної перспективі. 14-ти канальний відео складається з серії тілесних, соціальних і художніх дослідів роботи з конкретним місцем - містом Любліном, який художник прагне запам'ятати за допомогою унікальних інструментів (пісня, проспівана на прогулянці вздовж річки, історія, розказана іншою людиною, ляпаси, які автор отримує від кураторки). Пейзаж без історії. Пам'ять, яку неможливо відірвати від художньої практики і людського життя.


М: Про що йдеться в проекті "Унікальний сценарій досвіду"?

Є: Це в першу чергу проект, присвячений питанням пам'яті та пейзажу. Мене цікавить певний тип ландшафту як місце без соціальної та історичної пам’яті, місце, позбавлене контексту. Я зосереджую увагу на частинах пейзажу, які є звичайними, забутими, невидимими. Я розумію ці місця як умовні паузи, лакуни. Коли я дивлюся на такий «пейзаж», мені цікаво, як його запам'ятати. Завдяки цим пошукам були створені «інструменти для запам’ятовування ландшафту».

М: Що це за інструменти?

Є: Мене вже давно цікавлять концепції інструментів, методів та умов створення мистецтва. Зазвичай це певні правила чи інструкції. Мої інструменти – це дуже прості дії та чіткі вказівки для виконання. Прозорість форми мене приваблює, вона дуже важлива для мене. Інструменти запам'ятовування ландшафту можуть бути різними. В один день це може бути перформанс, іншого дня – звичайний інструмент, наприклад, геодезичний вимірювальний прилад, за допомогою якого я вимірюю простір, розпізнаю масштаб. В одному з відеофільмів я також використовую вимірювальний трикутник, з яким я відходжу все глибше у пейзаж, зникаю в ньому. В іншому фільмі я, в свою чергу, використовую збочену гру з історичною концепцією пейзажу. Я малюю картину в класичній конвенції і відразу її закопую. Тому я створюю певні мистецькі умови, будую особисту історію, яка змушує мене якось прив’язатися до цього конкретного місця. Я встановлюю з ним діалог. Іноді це потребує дуже інтенсивної форми тілесного досвіду, інколи – більш концептуального. Під час реалізації частини проекту під назвою «Тіло» я лягав і перекочувався по трикутному простору, відмежованому між автомагістралями. Моєю метою було повністю відчути цей трикутник своїм тілом. Це було важко, тому що трава, що росте там, молода і квітуча, мала надзвичайно сильний запах. Вітер не вщухав, і я відчув, що мені бракує кисню. Я почував себе дуже погано вже через 10 хвилин, але мав це зробити і робив більше години.

Частина проекту, що стосується моєї переписки з вами, має зовсім інший характер. У цьому листуванні я знайшов багато тем, натхнення, таких ідей, як категорія «іншого агента ландшафту», епідемії як учасника ландшафту або саму концепцію функції глядача / учасника пейзажу. Це листування виявилося для мене дуже важливим. У фільмі ви можете її побачити.

М: Що вас надихнуло на проект?

Є: Пам'ять – це постійна тема моєї роботи. Я багато працюю над нею. Мої проекти стосувалися особистої, соціальної та культурної пам’яті в різних аспектах та мистецьких контекстах. Однак, оскільки я маю класичну освіту, то займався традиційним живописом, включаючи пейзаж. Явище пейзажу здавалося мені надзвичайно цікавим напрямком для нової роботи. З одного боку, мене турбувала тема класичного підходу до ландшафту, перш за все живопис епохи романтизму, в якій ми стикаємося з грандіозністю, величністю природи та маленькою людською фігурою. А з іншого боку мене втягнуло в контекст локальності, знайомства, що ми визначаємо як нормальне, звичайне. Ці останні категорії для мене дуже важливі. Нарешті, маючи практику роботи з ленд-артом – як мистецькою формою, яка заохочує до роздумів про взаємозв'язок глядача з простором, і практику роботи над предметом пам’яті та контекстом нового місця – Любліна, яку я хотів запам’ятати і випробувати, я думав про поєднання всіх цих елементів. Так був створений проект пам’яті пейзажу.


M: What is the project “Unique Experience Scenario” about?

Y: This is primarily the project devoted to memory and landscape issues. I am interested in a particular type of landscape as a place without social and historical memory, a place without context. I focus on parts of the landscape that are ordinary, forgotten, invisible. I understand these places as conditional breaks, voids. When I look at such a “landscape”, I wonder how to memorise it. As a result of these searches, “tools for memorising landscape” were created.

M: What are these tools?

Y: For a very long time, I have been interested in concepts regarding tools, methods and conditions for creating art. Usually these are certain rules or instructions. My tools are very simple actions and clear instructions to perform. The transparency of the form attracts me and is very important to me. Tools for remembering the landscape can be varied. One day it can be a performance, another day a conventional instrument, such as a geodetic measuring staff, with which I measure space, recognise scale. In one of the videos I also use a measuring triangle with which I move deeper into the landscape, I disappear into it. In another film, I use an astonishing game with the historical concept of landscape. I paint a picture in a classic convention and immediately bury it. Therefore, I create certain artistic conditions, I build a personal history, which makes me somehow attach to the particular place. I establish a dialogue with it. Sometimes it takes a very intense form of bodily experience, sometimes it is more conceptual. During the implementation of the part of the project entitled “Body”, I was lying down and falling over within a triangular space delimited between roads. My goal was to feel the whole of this triangle with my body. It was difficult because the grass growing there, fresh and blooming with flowers, had extremely strong smell. Moreover, the wind was blowing, and I felt breathless. I felt very bad just after 10 minutes, but I had to continue. Finally, I was doing it for over an hour.

The part of the project, which concerns my message conversation with you, is of a completely different nature. In the message conversation I found many topics, inspirations, ideas, such as the category of “another landscape participant”, epidemics as a landscape participant, or the very concept of the function of viewer/participant in the landscape. This conversation turned out to be very important to me. It is a part of the film.

M: What inspired you to create the project?

Y: Memory is a constant topic of my works. I have worked on this issue various times. My projects concerned personal, social and cultural memory in various aspects and artistic contexts. However, because I have a classical education and I was involved in traditional painting, including landscape – the phenomenon of landscape seemed to me an extremely interesting area for a new work. On the one hand, I was concerned about the classic approach to the landscape, above all the paintings of the Romantic era, in which we collide with the enormity, majesty of nature and a small human figure, on the other, I was drawn into the context of locality, familiarity, into what we define as normal and ordinary. The last categories are especially important to me. Finally, having a practice of working with land art, as an art form that encourages reflection on the relationship between the viewer and space, the practice of working on the subject of memory, and feeling the context of a new place – Lublin, which I wanted to memorise and which I wanted to experience, I thought about combining all these elements. This is how the landscape memory project was created.